Новорічні обіцянки Ольги Харлан та її плани на наступний сезон
Ольга Харлан на Чемпіонаті України з фехтування
© Yurii Strokan / Red Bull Content Pool
— Новий рік — це для тебе особливе свято?
Я дуже люблю цей час. Я вже накупила всього, скоро буду ялинку ставити (ми говорили з Ольгою в середині листопада, — ред.). Для мене це такий затишок. Не сам Новий рік, а ось цей час, новорічні свята. Це щось родинне.
Цей Новий рік зустрічатиму з сестрою, малим племінником і родиною Джіджі (наречений Ольги Луїджі Самеле, італійський фехтувальник, — ред.) в Італії. Після цього планую поїздку в Карпати з батьками. Здається, це вперше ми поїдемо кудись відпочивати всі разом: я, моя сестра, племінник і батьки.
Взагалі, дуже хочеться родинної атмосфери. За останні три роки, коли була підготовка до Ігор, я рідко була вдома і мало бачила близьких. Зараз дуже хочеться побути з ними.
— Чи робиш ти для себе певні підсумки перед Новим роком?
Я підсумовую зроблене, але сезон у фехтуванні починається в жовтні й закінчується у серпні. Звісно, після сезону я теж рефлексую над досягнутим — дивлюся назад, думаю, де були помилки, що було добре і чого я не хотіла б у наступному році.
Нині я не роблю довгострокових планів. Є один план, над яким я працюю і який хочу реалізувати — це академія фехтування. Звісно, це не буде легко, але це мій глобальний план.
А от чи буду я повертатися фехтувати наступного року, я не можу сказати. Дивитимуся на свій моральний і фізичний стан. Після Ігор думала не йти в сезон. Потім подивилася одні змагання і думаю: «Як це все буде без мене? Треба поїхати, пофехтувати». Отакий був заряд енергії.
Зараз важко дивитися назад, бо дуже багато негативного сталося. І тому не знаєш, що буде далі.
Головна мета Ольги на зараз — створення академії фехтування
© Yurii Strokan / Red Bull Content Pool
— Розкажи про академію фехтування.
Я не можу сказати, що вона на 100 % готова. Все перебуває на початковому рівні й зараз дуже важливо знайти партнерів, які будуть підтримувати проєкт.
Попри ситуацію в країні, нам потрібно думати про майбутнє. Фехтування має бути на національному рівні в плані впізнаваності. Мені дуже подобається чути: «Я ніколи не дивився фехтування, але дивлюсь Харлан». Хочеться, щоб наші види спорту, як-от легка атлетика чи фехтування були більш популяризовані.
Мені здається, класно було б втілити все це в одну академію. За час, проведений у спорті, я багато чого побачила і багато про що мріяла. Хочеться, аби у нас була класна зала, кваліфіковані тренери і якісний тренувальний процес. Не можу сказати, що зараз цього немає, але хочеться підняти рівень. Хочеться нових чемпіонів.
Мене часто питали, чи не планую я реалізувати це в Італії. Ні. Я вважаю, одна з моїх місій у цьому світі — розвивати мій вид спорту і загалом спорт в нашій країні. Хоча думаю, що буду доволі вимогливою тренеркою. До себе я дуже вимоглива і вважаю, що аби показувати результат — ти маєш працювати.
— Якщо говорити про новий спортивний рік. Ти відпускаєш попередній сезон чи він залишається з тобою?
Ти все одно відчуваєш певний слід попереднього сезону. Але я бачу у цьому поштовх до росту. У мене були різні сезони — вдалі та невдалі, звісно. Та на перші-другі змагання ти повертаєшся з новою силою, більш зарядженою.
Я ніколи не забуваю, що було в попередньому сезоні. Як би того не хотілося, навіть якщо він поганий. Дуже заздрю атлетам, які забувають і йдуть далі.
Це досвід. В якийсь момент це корисно. Поразки навчають тебе, хоча їх важко пережити. Та це перевірка на міцність. Ми можемо впоратися з усім — потрібне бажання.
Ось у мене було бажання змінитися після Токіо. Я працювала з психологом, з новим тренером, навіть переїхала в іншу країну, щоб готуватися до Ігор. Я знала, на які жертви йду, я була повністю в роботі. Мені хотілося змінитися, хоч це і були мої п’яті Ігри.
Поразка в Токіо дала певний дзвіночок. Досвіду багато, на той момент я вже 20 років займалася фехтуванням. У мене є правило — неважливо, скільки ти займаєшся спортом, — ти завжди маєш навчатися і розвиватися, аби якнайдовше залишитися найкращим.
Харлан прагне розвивати фехтування та спорт в Україні загалом
© Yurii Strokan / Red Bull Content Pool
Поразки навчають тебе, хоча їх важко пережити. Та це перевірка на міцність. Ми можемо впоратися з усім — потрібне бажання
— Тобто після Токіо у тебе була нова конкретна мета?
Була мета потрапити в Париж. Коли закінчуються одні Ігри — починаються інші. Уже наступного місяця після них ти маєш знати, що будеш робити далі.
Крім того, через події в Україні для нас скоротився сезон. Тому була мета — поїхати в Париж. Я не можу сказати, що їхала за нагородою. Не хотілося повторювати помилку Токіо, куди я їхала за нагородою. Я була перша в рейтингу, фаворитка. До пандемії точно знала — їду за золотом. Ще й закінчила сезон перемогою на Гран-прі. Тоді до Токіо залишалося півроку, я була готова. Але потім все змінилося і це дуже сильно мене «прибило».
Коли я налаштовувалась на Париж, то уявляла медаль, але не думала, якого вона буде кольору. Тому бронзова нагорода для мене була як золота. Будь-яка медаль Ігор, неважливо якого кольору, — це вже золото.
— Цьогорічні Ігри — особливе досягнення?
Особисті змагання — так. Я не можу сказати про команду, бо це робота всієї команди. І без когось в цій команді такого результату не було б. Ми наче ланцюжок, який доповнює одне одного.
Щодо особистого — так, це велика нагорода для мене, навіть неймовірна. Я програвала 11:5 — і в якийсь момент просто неначе впала в транс. Нічого не бачила, нічого не чула. Просто йшла і робила, як відчувала. Досі передивляюся цей бій за третє місце і не розумію, як я виграла тоді.
Ольга Харлан обожнює атмосферу новорічних свят
© Yurii Strokan / Red Bull Content Pool
— Як глядач скажу, що це був дуже сильний момент, який багатьом тоді подарував надію.
Я дуже багато про це думала. Це ж була перша нагорода для України. Коли програвала 11:5, я думала, що не принесу цю медаль. Буду четверта, бо це було близько. Та впевненість почала наростати, я просто наносила удари безперервно. Відчула підтримку від залу, від усіх в Україні, хто дивився.
— Вже поставила собі мету на новий рік?
Я б дуже хотіла пожити звичайним сімейним життям. У нас буде весілля наступного року. Ми будемо готуватися, це приємні моменти. Потім будувати своє життя, родину. Звичайні людські бажання. Хочеться спокою, морального і фізичного. А ще, як і всі українці, мрію про перемогу.