Музика
8 українських реперів, які виводять жанр на новий рівень
Олесь Ніколенко занурився в новий український хіп-хоп та склав вичерпний гід з його найцікавіших персонажів.
Якщо вам кажуть, що український реп мертвий, можете сміливо зарядити цій людині в обличчя. Якщо ви серед тих людей, які розповсюджують такі чутки — терміново сідайте за цю статтю та включайте наш спеціальний плейліст для Spotify, в якому ми зібрали найцікавіший український реп цього моменту.
Паліндром
Альтер-его Степана Бурбана, учасника відомої в колах шанувальників українського репу львівської команди Глава 94. Степанові завжди було затісно рубати самий лише андеграунд-стиль, тому він писав сольно як Кашляючий Ед. І саме цей проект став предтечею Паліндрому. У 2018-му році в Еда вийшов альбом «Переклад» — один з кращих альбомів українського хіп-хопу 2010-х.
«Переклад» — цільне висловлювання покоління українських міленіалів, які вже в свої 20+ відчули екзистенційну кризу.
Алкоголь подарував яскраву юність, але з роками все виразніше відчувається те, що це все-таки депресант, а не тільки засіб швидкого звеселяння. Розумні книги — вони виховали та, можливо, дали життєві орієнтири, але їх зміст банально нема з ким обговорити; люди хочуть відпочивати та розважатися, а не патякати про Ніцше з Гайдеггером. Сім'я — тут все складно і краще цю тему навіть не чіпати. Кашляючій Ед серед усього цього розчарування і краху ідеалів намагався знайти чисте задоволення від життя, без домішок, нехай і десь в іржавих маршрутках і серед кислих осіб, обтяжених лише кількістю грошей на картці та списком покупок.
І от раптово — на фоні цього депресивно-екзистенційного стилю — Степан раптово за дуже короткий час пише і випускає альбом «Про сьогодні, завтра і вчора» (2019). В ньому репер (чи вже колишній репер?) звертається до спадщини раннього Скрябіна (влучні, афористичні тексти, близькість до природи, сповільнений час та дуже приставучі поп-мелодії). Співає на вірші поета-шестидесятника Івана Коваленка («За небеса»). Словом, поводиться не як типовий український репер, занурений у себе та жанрові штампи, а навпаки долає їх із небаченою для цієї музики легкістю. Цього літа світ побачив вже другий альбом Паліндрому — «Стіни мають вуха», де всі найкращі моменти першого розквітають ще більше. Слухайте і сміливо радьте своїм друзям.
Калуш
Є таке чудове мальовниче містечко Калуш неподалік від Івано-Франківська. Чимось воно дуже нагадує «південну готику» штату Луїзіана та локації першого сезону серіалу «Справжній детектив» з Метью Макконахі. Зовні все тихо і красиво, всередині — дуже згуртована спільнота та багато таємниць і секретів, доступних тільки місцевим. Звичайно ж, в цьому місті також плідно займаються репом, а одним з ватажків та творців місцевої хіп-хоп міфології вважається Nashiem Worryk. Він, як Доктор Дре, воліє бути за кадром та допомагає місцевим талантам бітами, настановами та всім іншим.
Саме Nashiem Worryk свого часу повірив у Псючого Сина, який пізніше опинився у центрі гурту Калуш, та написав музику для його дебютного мікстейпу «Торба». Псючого помітила команда, яка займається продюсуванням реперки alyona alyona, та, вочевидь, вони вирішили створити такий собі «реп-проект». Назвали «Калуш» на честь рідного міста Псючого Сина, взяли у склад мультиінструменталіста Ігора Діденчука та загадкового МС Килиммена — і почали просувати цей колектив як протеже alyona alyona. Яскравий приклад того, що український реп живий, але потребує жорсткого менеджменту та продюсування, «яскравої обгортки»: Калуш вже після виходу другого кліпу на пісню «Ти гониш» оголосили про те, що їх підписало польске відділення Def Jam, найавторитетнішого реп-лейблу у світі.
Серед реп-спільноти є поширена думка, що, окрім яскравої обгортки, в гурту Калуш більше нічого і немає. Що це штучний продюсерський проект, який «хайпує» на провінційності і так далі. Була навіть стаття про те, що «гурт Калуш розчарував». Але якщо хоч трохи приділити уваги внутрішньому життю гурту, подивитись сторіз того ж Олега Псюка, можна побачити, що він буквально живе хіп-хопом, присвячує цьому своє життя та навіть розмовляє як репер у повсякденному житті. Від інших українських реперів, які також провадять реперський лайфстайл, Калуш відрізняє те, що в них є команда, чіткі цілі та менеджмент. Репери пишуть реп, продюсер їх направляє (щоб вони писали змістовний реп, а не тільки про те, які вони класні та що там за погода на вулиці), а менеджери займаються розвитком саме «проекту», роблять так, щоб про їхню творчість дізнавались.
Тому незаздрісні українські репери можуть надихатись прикладом Калуша та alyona alyona — і буквально повторювати всі їхні кроки, щоб досягти успіху. А з приводу того, що Калуш поки «не здивував» деяких критиків та представників спільноти: реп історично завжди починається з репрезентів: понтів, представлення себе та своїх амбіцій, початкових ліній, що пізніше об’єднуються у великий малюнок. Тому треба чекати й стовідсотково слідкувати за ними далі.
Братське Коло
Дуже цікава та талановита реп-тусовка, що складається із сильних виконавців: Білий Бо, Шершень, Levyy MC, Рижуня та інших. Вони випускають сольні треки, часто «фітують» разом і справляють враження впевнених в собі артистів, що вже не займаються «творчими пошуками», а більше кристалізують власний стиль.
Як описати їхній стиль, його спільні риси, якщо всі учасники дуже індивідуальні? Треба від’їхати у трохи ширший контекст. Є така головна проблема українського репу: він різноманітний та яскравий, абсурдно навіть ставити питання про те, що він нібито «мертвий». Але в нього майже відсутній слухач. Окрім декількох проектів, що вибились у мейнстрім (та викликають гнів у «трушних репаків»), українські слухачі майже не знають реперів своєї країни. Натомість вони з легкістю назвуть з десяток російських реперів. Російський реп домінує в чартах стрімінгових платформ, демонструючи, що на нього є великий попит навіть у нас. Школярі з Bluetooth-колонками (які, власне, і рухають музичну економіку вперед, як би ви не кривили носом) віддають перевагу Моргенштерну, Face, Елджею.
Інше питання: а чому в українського репу, якщо він такий класний, майже немає слухача? Тут наше міні-розслідування заходить в глухий кут. Бо, по-перше, мало популярних реперів, що мають велику аудиторію, а по-друге, немає простого та доступного, «чіпкого» матеріалу. Тим часом сусідні країни постійно пропонують легкий, доступний матеріал, що так і проситься «на репіт». Тамтешня індустрія після буму на «хаус-реп» (ритмічні пісні із прямою бочкою, побудовані за принципами гурту «Грибы») придумала так званий «кальян-реп»: ліричні пісні про кохання із близькосхідними мотивами.
Так от, повертаючись до Братського Кола, все, що вони роблять разом або поодинці — це та сама альтернатива. Альтернатива в тому плані, що ці виконавці навчились загортати свою творчість у дуже легку для сприйняття, мелодійну форму. Це треки, які можна спокійно ставити у ротації радіостанцій чи слухати під час вечірок на фоні, дорогою додому: музично вони універсальні, а за текстами — не переускладнені. Ідеальна формула винайдена, тож рекомендуємо слідкувати за їхніми майбутніми хітами.
Walentina
Талановитий репер Тимур Кутько в цьому році тільки закінчив школу. Він ще не помічений реп-спільнотою, але вже відзначений сервісом Apple Music, який помістив один з його останніх синглів у свою добірку «Україна: Нове покоління». Walentina у своїх треках переосмислює спадщину «під’їздного хіп-хопу», який домінував наприкінці 2000-х та в самому початку 2010-х, до того, як в реп увірвалась так звана «нова школа», усі ці молоді фрешмени, що дратують старше покоління. Хлопець в буквальному сенсі читає реп та знімає кліпи у під’їзді свого дому на Троєщині, де раніше курсували так звані «гопники», а тепер там знімають кліпи світові зірки типу Nothing But Thieves та співачки MØ.
Але він робить це в іншому контексті. «Під’їздні репери» курсували по спальних районах в пошуках пригод, заборонених речовин та швидкого кохання — і робили все це, бо не бачили іншого виходу, не могли розкласти колоду карт свого життя якось інакше. Чи просто нудьгували. Тимур все це також бачить, але він, як Біллі Айліш, стоїть трохи осторонь.
Своїх однолітків він описує як «пацанів, що кидають снюс» (це такий замінник тютюну, який закладають за щоку) та запивають алкоголем. Walentina топить більше за якісь «загальнолюдські цінності», які так важно зберігати в 2020-му році, коли весь навколишній світ так і промовляє: правил немає, роби, що хочеш, отримуй максимум задоволення та думай тільки про себе.
Delta Arthur
Дельта, як він сам розповідав у великому інтерв’ю виданню rap.ua, спочатку набув життєвого досвіду, який допоміг йому загартуватись та знайти власний стиль. Хлопець, наприклад, поїхав в Америку за програмою Work & Travel, працював там наглядачем басейнів, а потім «поклав» на роботу і почав тусуватись та робити реп. І його не налякали листи про депортацію.
Людина-легенда, людина-провокація, людина-міф з Миколаєва.
В такому стилі — завдяки відсутності страху та розумінню «глобальної картини світу», дізнавшись свій темний бік — Дельта зрозумів, що він може реалізувати будь-який задум. Тому він почав робити свій ексцентричний хіп-хоп, знімати кліпи для alyona alyona та великих поп-зірок моменту (Niletto) і зараз виріс до одного з найцікавіших персонажів українського репу. Від якого невідомо, що можна очікувати в наступний момент.
Довгий Пес
Учасник вже, мабуть, культового колективу Ціна Ритму. Ціна Ритму завжди топили за класичний олдскульний звук, а от сольно Довгий Пес намагається бути більш up to date, поєднувати бумбепове коріння із духом часу. Його альбом «#олскул», що вийшов взимку, не перевантажує слухача інформацією, а комбінує лаконічність сьогодення із щирістю та традицією.
Це той самий кач та семпли, але на більш сучасній ритмічній основі. Довгий, втім, лишився тим, ким він і був: вуличним хіп-хоп філософом, що споглядає за цим світом, щоб висловити свої спостереження за ним. Він, як можна побачити на обкладинці альбому, ще пам’ятає часи Х3М — хуліганського просвітницького журналу для молоді, що існував у 2000-х. Але не застряг у минулому — і передбачає майбутній бум українського репу, в якому він на передовій лінії.
